...І ти виходиш - боса, простоволоса, не встигла заплести коси, бо місяць тебе манив. І сяйвом бринів-дзвенів, розповідав про сузір'я, для крил твоїх дарував пір'я...
Для крил та вітрил - за вітром казав піти, піднятися десь у гори, дивитись на ці простори, та як не дивитись, коли вони біля ніг.
І на душу берешь гріх, танцюєш у самого краю, душа рветься вгору, до раю, а тіло - облиш, пусте...
Крізь ребра полин цвіте, гіркий, як доля, як воля, і ллються слова над полем, колись позабуті пісні.
Та ти не зважай.
Лети.