Відчуваеш?
Вона не лунає так...
Вона не дихає так...
Вона не співає так...
То є сила моя, гордість моя, доля моя, як на небі, так і на землі.
І молитвою дзвенить райдуга, пошепки звертається місяць, тремтить вірно камишова розсип, як схиляюся я над водою.
Та бачу...
А як бачити, як очей нема? Як виїли їх болотні мешканці, як бавилися с ними кикимори та водяні. Тож зелень моя мохова була, а стала сірість болотна.
Як відчувати, коли серця нема? Билося воно колись, вискакувало з грудей. А зараз не б'ється, зараз не палає, не болить. То й не серце вже, шматок м'яса, що його на сніданок кидають собакам.
Як чути, вода забилася геть усюди і лишень бульбашки догори пливуть. Вони нічого не знатимуть і нікому не розкажуть.
Та не доторкнутися, бо обійняли руки холодну багнюку, втопли в ній, шукають тепла поміж пальцями.
А нема тепла.
Одне залишилось - співати... Вити й плакати, за життя своє, за долю, за волю...
Враз бачиш - вогник чарівний, пливе над болотом, наче загубився...
Тікай, шалено, доки є сили - тікай. То не вогник, то я своєї душі шукаю. Загубила. А може твою взяти?..
Біжи, біжи, дока я не побачу, дока не відчую, не почую, не доторкнуся...
Біжи, доки я не заспіваю.
Та не лякайся ти, нічого мені не треба, жартую. Пісню послухай. Та іди.
-
-
20.09.2014 в 16:57-
-
20.09.2014 в 17:34